Anno Domini

А ти не знаєш імені мого,

І в час вечірній не мене чекаєш.

Запалиш свічку, тихо прошепочеш

Молитву тиху серед тиші зір…

І може, стиха озоветься скрипка –

Немов зітхання скрушеного серця,

Неначе пісня про оту Єдину,

Яка ніяк не відпуска тебе.

І в тихий вечір твої тихі сльози

Стуманять очі – ах, якби ж востаннє!

Слова молитви принесуть полегшу.

Дотліє свічка. Тиша. Тиша. Все…

2011-12-31

А химери собору вдивляються в сиві далі –

В ті далекі краї, що їх бачити іншим не дано;

В ті казкові країни, де зникнуть тривоги й жалі;

У небес краєвиди, що мріють крізь простір незнано.

Пам’ятають усе: божевілля, кохання, політ,

Горбаня на дзвіниці, на паперті – юну циганку;

І роз’ятрену душу, що гоїться тисячі літ –

І для того лише, щоби врешті діждати світанку.

2011-07-16

Не знаю я, за віщо це мені?

Чого іще у цім житті шукаю?

І все здається, не на тій струні,

Не тії ноти, не до ладу граю.

Чи ж я колись не той обрала шлях?

Чому ж тепер серед примар блукаю?!

Дарунком – усміх на твоїх устах.

І я усе ж не тії ноти граю…

2011-09-19

Слізьми малює осінь на вікні,

А я дивлюсь – бо плакати не можу.

Не допомоги – тільки тиші прошу.

Де від журби подітися мені?

Якщо я зникну – кращим стане світ?

Якщо лишусь – комусь я буду треба?

Вже не шукаю ані Дна, ні Неба –

Розвіє вітер мій останній слід…

2011-09-30

І ніхто не прийде. І ніхто не постукає в душу.

Лиш самотність німа чіпко серце моє полонить.

Я стомилася жить. Але жити я все-таки мушу…

І життя – наче вічність, що часом спливає за мить.

2011-09-26

Як вирвати із серця почуття,

Якому буть щасливим не судилось?

В душі – лиш запізніле каяття,

Живого вже нічого не лишилось…

В його очах я потопаю знов…

Чи ж то байдужість краща за кохання?

Ах, я не хочу зустрічей-розмов!

…У кожного – свій хрест, своє страждання…

2011-09-19

Що буде далі, скажи?

Я не знаю...

Слово за словом... Чекати... Вмирати...

Вирвати серце і не існувати –

Я уже й так поступово зникаю.

Сонце закотиться знову за обрій,

Ніч знов настане, знов зорі засяють,

Потім – світанок. Так дні і минають...

Хто щось розкаже про долю недобрій?

Справді недобрій? Чи, мо, нещасливій?

Я заблукала між серцем і світом.

Знов помиляюсь...

І торішнім цвітом

Падаю долі під краплі всім зливам...